Історія вихователя Київської школи юнкерів, який загинув під Крутами у 1918 році

Під Крутами 101 рік тому загинув двоюрідний дідусь чернігівки Лариси Григор’євої Павло Мільський. Жінка називає його дядьком, бо бачила тільки молодим на фото.  У 1918-му йому було близько 20-ти років.

Чернігівка Лариса Григор’єва показує фото свого двоюрідного діда Павла Мільського. Усе, що залишилося на згадку про нього, - ці дві світлини та спогади її рідних дідуся і бабусі.

«Влітку я приїжджала на свою Батьківщину, де я народилася, у селище Добрянка Ріпкинського району Чернігівської області. У дитинстві я любила розглядати старовинні альбоми, у бабусі їх було декілька, і старовинні фотографії.

Особливо мене приваблювала фотографія одного молодика у військовій царській формі з шаблею на боку. Я розпитувала у бабусі, хто це. Але бабуся ці альбоми особливо не афішувала, бо час був такий, радянський, небезпечно було. Мало що могло бути. Вона сказала, що це рідний брат мого дідуся, Івана Івановича Мільського, дядько Павло Іванович, і що він загинув під Крутами. Ну Крути, та й Крути. Більше ми нічого не чули.

У 90-их роках ми приїхали до Чернігова. Тоді почалась, як кажуть, нова епоха, епоха гласності. Тоді бабуся мені більш детально розповіла.

З початку імперіалістичної війни, у 1916-му році дядька Павла призвали до армії. Мабуть, до царської армії тоді призвали. Його як вчителя направили до Тіфліса.

Були прискорені військові курси у Тіфліському військовому училищі. Йому присвоїли звання, чи то прапорщика, не можу сказати.

І направили до Києва для проходження військової служби. І там, я від бабусі весь час чула, що з юнкерами. Він був вихователем у юнкерів. Це 1916-ий рік.

З січня 1918-го року обірвалося листування з матір’ю і родиною. Тоді мій дідусь і його мама стали його розшукувати, дізнаватися, робити запити. Їм прийшло повідомлення, що дядько Павло загинув під Крутами».

У квітні 1919-го року дідусь Лариси Григор’євої Іван Мільський поїхав під Крути шукати тіло брата.

«Йому дозволили як брату офіцера розкопати могили.

Він сім могил розкопав. Казав, що це було місиво, тихий жах. Кого забрали до Києва, кого як. І він не міг знайти дядька Павла. Скільки у мого дідуся було сили волі, йому погано стало і він відмовився від цієї спроби».

29-те січня Лариса Григор’єва та її чоловік Віктор називають днем пам’яті дядька Павла.