Працює на саморобному гончарному колі, випалює глиняний посуд в прадідівській печі: історія семенівського гончара у четвертому поколінні

Працює на саморобному гончарному колі, випалює глиняний посуд в прадідівській печі Олексій Саковський з Семенівки – гончар у четвертому поколінні. За гончарне коло він вперше сів у 7 років. Зараз, через 30 років, ремесло передає доньці. Таємниці гончарства розпитувала Наталія Скляренко.

«Оце беремо таку глину копаємо. Ось такий її спочатку вигляд. Потім коріннячко, сміття прибирається. Тоді додаємо воду, замішуємо, нарізаємо. Виходить ось така грудка. Тоді нарізаю на менші частини. (місить шматок глини) Тоді ж треба її ущільнити, ось так робимо, потихеньку. Якщо не ущільнювати, тоді залишається повітря і тоді можуть бути дірки. Тому все це треба прибрати».

Здебільшого для посуду бере глину на околицях міста, каже гончар. Для сувенірів друзі привозять іншу  – з кар’єрів поблизу Чернігова.

«Ось вона яка вже чистенька. Це вже вона йде на окремі вироби».

Якість та міцність виробу залежить від кількості води, доданої в глину, говорить Олексій.

«Різна глина по-різному любить воду. В якій вміст заліза більший, там треба більше води. Ось, наприклад, горщик такий -  тільки його зняли з гончарного кола. Коли висихає, то може висохнути до ось такого.  Чим більше води, тим менший буде горщик».

«Найважливіше відцентрувати майбутній виріб. Перший раз сів за гончарне коло років у сім. Дядько робив, та й каже - «сідайте, хлопці». Зі мною разом були мої брати. Один спробував, другий. До мене черга дійшла. Вийшла у мене тарілочка. Була не зовсім гарною».

Згодом, пригадує Олексій, почав виготовляти горщики, макітри, кахлі та інший посуд. Вчився у дядька та батька. В родині Саковських всі чоловіки були гончарами, каже Олексій.

«Батько допомагав мені зробити коло. У кожного майстра має бути своє коло. Є ось люди, які займаються на електричних гончарних колах, то мені на таких незручно. Мені ось так краще, ногою. Я й призупиню його, коли треба».

Над одним виробом за гончарним колом майстер  проводить в середньому півгодини.

«Правилом виправляю форму. Горщик майже зроблений, то додаю форму. Треба трішки змочити та нанести візерунок. Для більш тонкого візерунку і якщо трапляється якийсь камінчик, то я його видаляю. Ну й зрізаємо. Все. Як казав один дід, на ярмарку разом були, - якщо навчитись цьому ремеслу, то краще йди, синку, чотири рази вищу освіту здобудь, ніж тобі все це ремесло досконало зрозуміти. Треба зробити виробів тисяч зо три, аби вийшов більш-менш гарний горщик».

Після виготовлення вироби сохнуть в майстерні три тижні. В приміщенні має бути тепло, каже гончар, і без протягів. Потім глиняний посуд випалює в печі за температури 1000 градусів.

Ремесло Олексій передає своїй 13-річній доньці Руслані.

«Тато купував фарби, і ми розмальовували. Я колись на конкурс малювала, ким я хочу бути. Я зайняла друге місце і я намалювала, як буду гончаркою».

«Коли не виходить, то навпаки хочеться більше працювати, аби вийшло. Буває, порветься -  доводиться зліплювати, як ось тут. Бувають форми неправильні. Буває дно дуже широке».

Олексій Саковський каже, зараз у людей збільшилась цікавість до глиняних виробів. Замовляють у нього сувенірний посуд і звичайні горщики та макітри для готування в печі.