Тарасомобіль для Тараса Тарасенка: у Любечі батько для сина з діагнозом ДЦП сконструював електромобіль
Пише пісні, навчає дітей, займається волонтерством і щодня їздить на роботу попри діагноз ДЦП. Усе це - будні 33-річного жителя Любеча Тараса Тарасенка. Аби йому легше було займатися своїми справами, його батько сконструював "Тарасомобіль". Бачила його Анастасія Лоза.
«Не так давно зробили поручні, стало трошки зручніше.»
Тарасу Тарасенко з Любеча – 33 роки. Він народився із діагнозом ДЦП. Пересувається, спираючись на ходунки. До своєї роботи Тарас має здолати близько кілометра в одну сторону, часто ходить туди двічі на день.
«А інколи чотири. Ну от мій колишній веломобіль. Колись я на ньому 40 км від Любеча і аж до Павлівки доїжджав.»
Аби їздити Тарасові було зручніше і безпечніше, батько зробив йому спеціальний електромобіль.
«Візки які дають? Такі, що он до танка доїде і колесо спустить зразу.»
Конструкцію, каже, вигадав сам. Купив електричний двигун, підібрав акумулятори, ходову частину зібрав з електричного візка та моторолера.
«А в перший день як сів. Так десять годин не міг вилізти з тієї "шпаківні"».
Сам Тарас свою машину називає "Тарасомобілем".
«Електричний самохідний інвалідний візок. Хоча він виглядає як машина, має всі органи управління як машина, але все ж таки це візок.»
У яскравий колір "Тарасомобіль" батько пофарбував навмисне, щоб Тараса було видно здалеку. На виробництво електромобіля пішов місяць і 25 тисяч гривень.
«Зараз тільки роби. Не лінуйся, роби, і все.»
Тарас Тарасенко: «Десь біля двох місяців це мої ноги. Саме важливе, - що мені потрібно – я не прив’язаний ні до кого, ні до чого, треба мені кудись їхати, я сідаю, і все.»
Заряду у " Тарасомобіля" вистачає на 60 км. Його максимальна швидкість нижча за швидкість велосипеда – 18 км на годину.
«Можна по-тихеньку. А можна… оце в нас максимальна.»
За 10 хвилин Тарас доїжджає до місцевого будинку культури. Він тут – художній керівник: організовує свята, навчає співати близько 20 дітей.
«Чекають вже чекають.»
За планом сьогодні - підготовка до фестивалю «Київська Русь».
Музикою Тарас займається з дитинства, останні 10 років – професійно. У вільний час як волонтер співає у військових частинах, на благодійних концертах, пише пісні. На поличках має дипломи та нагороди. Ось ця, наприклад, - за кращу авторську патріотичну пісню.
«Стріляти я не можу з певний причин. Зате я можу співати. Якщо я можу співом когось надихнути чи вселити віру в те, що все буде добре. То це – святий обов’язок, я вважаю.»
Тарас давно, як каже сам, «переріс комплекс інваліда». І радить іншим...
«Самій простий рецепт – брати, і щось робити. Бажано робити те, що тобі подобається.
