Артем Шелковий: «Дехто вважає нас божевільними, але це просто здоровий авантюризм і бажання бути серед лідерів»

Його енергія надихає та мотивує команду, гумор підтримує, професіоналізм спонукає розвиватися. Продюсер Суспільне Чернігів Артем Шелковий працює у команді Суспільного з 2017-го. За роки роботи керівником йому вдалося згуртувати та втримати в команді найкращих медіафахівців регіону, знімати незалежні дебати, розслідування, документальні проєкти, розбудувати гіперлокальну мережу журналістів, а у рік великої війни — не тільки зберегти, а й розвинути виробництво, втримати рівновагу в колективі попри блокаду Чернігова та тимчасову окупацію громад області. Журналісти філії працювали під обстрілами, фіксуючи злочини росіян у перші тижні повномасштабного вторгнення, і продовжують робити це після деокупації регіону.

Креативність, робота на межі можливого, часто допізна і без вихідних, цілковита присвята професії та вимогливість — звичний ритм Артема, гартування яким витримали не всі, а лиш по-справжньому віддані журналістиці та Суспільне Чернігів. 

До шестиріччя компанії Суспільне Мовлення відзначило нагородою «Суспільний код-2023» найкращих людей та проєкти, які обрали працівники компанії. Артем Шелковий — людина року одразу у трьох номінаціях: «Креативність. Генератор ідей», «Якість. Нормально роби — нормально буде» та «Якість. Рушій змін». 

Шість років тому Артем Шелковий став переможцем першого оголошеного відкритого конкурсу на продюсера Суспільне Чернігів, у період перетворення державних телерадіокомпаній у незалежне й сучасне Суспільне Мовлення. 

— Для мене це був певний виклик — спробувати щось змінити, і зробити трішки краще те, що вже робили у цій компанії, — згадує Артем Шелковий. — Перші 2-3 роки мій робочий день розпочинався о шостій ранку та завершувався о першій ночі. У нас було три години ранкового прямого ефіру. Важливо було контролювати все, що відбувається, продукувати ідеї. Матеріали для ранкової програми ми часто готували увечері, тому довго засиджувалися з командою. 

Наразі принаймні є можливість приділяти трохи більше часу родині та друзям. Із прекрасного — я нещодавно почав ходити у спортзал. Хто мене знає, розуміє, що це зі сфери фантастики. Здебільшого ж відпочинок для мене — це спілкування та зустрічі.

Читайте також: #Лютий #Опір #Прилуки — новий документальний проєкт Суспільне Чернігів

— Опишіть ваш звичний робочий день? 

— День починається з планування. Завершується тоді, коли лягаєш спати, бо хочеш не хочеш — читаєш новини, аналізуєш події, намагаєшся передбачити, про що будуть говорити завтра. Головне — це навчити себе не працювати на вихідних. Поки це вдається дуже складно (сміється — ред.).

Люблю свою роботу. Для мене робота — це не про гроші. Мені подобається те, що ми робимо. Мені важливо, щоб Чернігівська область була представлена в теле-, радіопросторі, в мережі інтернет, щоб люди розуміли: в нас є життя і люди, якими можна пишатися; є історії, які інколи виходять за межі здорового глузду. Про все це ми намагаємося розповідати. Не завжди нам вдається все якнайкраще, але в цілому намагаємось робити все можливе і неможливе, щоб Чернігівщина всюди була представлена, щоб про нас говорили, щоб нас коментували — щоб люди знали, що життя тут є, і воно прекрасне.

Фото з презентації документального фільму #Лютий #Опір #Прилуки

«Артем роботозалежний, він обожнює працювати, і мене це надихає. Його не потрібно двічі просити, а коли про щось просиш, дуже часто виявляється, що він вже це робить! Не можу собі уявити ситуацію, щоб він сказав щось на кшталт: "це не входить в мої обов’язки", “рано”, “пізно”, “сплю”, “відпочиваю”. Думаю, що відпочиває він, коли навколо вир подій, задачі сиплються, а їх потрібно розгрібати!»

 Алла Скорик, головна редакторка Суспільне Чернігів

— У чернігівській команді Суспільного «всі можуть робити все». Як працює такий підхід?

— Не можу сказати про весь колектив, але частина людей дійсно може робити все. Головне — не боятися брати на себе відповідальність, а думати ширше, бути більш впевненими в собі й частіше генерувати ідеї. На складні питання можна виділити більше часу, аби краще їх обдумати. Якщо потрібна допомога — допомагаємо одне одному. У нас кожен важливий, немає більш чи менш важливих людей.

Читайте також: Бомбардування вулиці Чорновола: що згадують чернігівці, як розслідують злочин. Репортаж Суспільного

— Що заохочуєте в команді, а що вважаєте неприйнятним?

— Важливими є відкритість, чесність, а головне — це бажання. Банально звучить, але треба любити те, що ти робиш, і розуміти, для кого ми працюємо. Ми працюємо для людей. Звісно, кожен може знайти десятки тем, які вони вважають важливішими, чи дорікнути нам, що можна краще. Не кажу, що ми завжди робимо все ідеально, інколи стаються помилки. Часом це не помилки, а просто брак часу для глибшого дослідження теми.

Важливо, щоб люди, які у нас працюють, дивилися на все якомога ширше. Наприклад, зараз наш графічний дизайнер активно включився в процес створення джазового концерту. Мені приємно за цим спостерігати, бо це розвиток та вдосконалення своїх можливостей поза роботою. Людина має розвиватися, має реалізовувати себе.

Фото з презентації документального фільму #Лютий #Опір #Прилуки

З неприйнятного — не скажу, щоб у нас щось таке було. Коли з чимось не згоден — я це озвучую. Гірше за все, коли людина замовчує проблему. Якщо ми про щось сперечаємось, то це для того, щоб Суспільне стало кращим, щоб ми йшли вперед, розвивалися і кожен член команди пишався цією роботою. Я б хотів, щоб усі колеги на будь-яких рівнях з розумінням до цього ставилися.

Нам вдається рухатись вперед. Хочу нагадати, що у 2017 році у нас були касетні камери, і ми знімали на них перші 7-8 місяців. Сьогодні ще є проблеми з обладнанням, але я можу з упевненістю сказати, що за технічним забезпеченням наша філія одна з найкращих. Дехто вважає нас божевільними, але це просто здоровий авантюризм і бажання бути серед лідерів. Для нас було важливо довести насамперед собі, що ми чогось варті.

Фото зі зйомок прямих ефірів у центрі Чернігова

— У чернігівській команді Суспільного багато яскравих творчих людей. Як вам вдається скеровувати їхню енергію? 

— Інколи здається, що треба мотивувати людей власним прикладом, але мені подобається, коли люди беруть ініціативу на себе. Коли вони ще й вкладаються в дедлайни — це взагалі пісня (усміхається — ред.). У нас всі талановиті та професійні, і на шляху до успіху ми не зупиняємося, бо зупинка — це як смерть. Безумовно, треба знаходити час на здоровий відпочинок, але треба рухатися вперед. 

«Без перебільшення можу сказати, що мені не відома більш зосереджена на роботі людина, ніж Артем. Він має колосальну продуктивність і багатозадачність. Дуже часто мені доводиться нагадувати йому про те, що існує життя поза професійною діяльністю: він прислухається, намагається відволіктися, але не більше ніж на 10 хвилин. Якось, в один з буремних березневих днів минулого року, коли місто Чернігів було під обстрілами та майже оточене ворогом, нас в автомобілі мало не застрелили місцеві мешканці одного із навколишніх сіл, що організували чергування на нашвидкуруч спорудженому блокпості. Все тому, що один з місцевих вигукнув іншому: "Ану глянь! Той, що позаду (мався на увазі Артем) щось в ноутбуці клацає..!". Після того, як на нас було наведено зброю, довелося чемно і поспіхом пояснити, що ми журналісти Суспільного, і Артем прямо зараз у ноутбуці віддалено запускає в ефірі Українського Радіо Чернігова сигнал повітряної тривоги. Відповідальна людина, що тут скажеш».

Вадим Соколюк, менеджер Суспільне Чернігів

— Чим пишаєтеся найбільше за ці роки на Суспільному?

— Важко виокремити. З останнього, чим пишаюсь, — фільм «Битва за Чернігів», але є й чимало цікавих інтерв`ю, історій, які допомогли змінити життя людей.

Водночас не можна відкидати історії про розвиток культури, про музикантів, концерти. Так, воно, на жаль, набирає не так багато переглядів, але це також треба робити, треба показувати людей творчих, істориків, музейників, науковців. Показувати, що їхня праця надзвичайно важлива, що можна реалізовувати себе у досить-таки маленькому місті.

Чернігів — не мільйонник, тут навіть півмільйона не проживає. Місто горде, але маленьке. Проте тут є простір. Мені завжди хотілося, щоб будь-яка праця будь-яких людей була затребувана, якщо вони роблять її справді добре.

Виокремлювати когось із команди не хочеться. Взагалі для мене важливо, щоб кожен член нашої команди казав не «я», а «ми», бо один ти ніколи нічого не зробиш. Щось може «вистрілити» раз чи два, але для постійного високого результату потрібна команда, і така команда у нас є. Знову ж кажу: ми не ідеальні, завжди є куди рости, але в цілому, якщо не здаватися і докладати зусиль, все буде добре за будь-яких умов.

Фото з презентації документального фільму «Шльончик: майстер — золоті руки»

— Що найбільше цінуєте?

— Людей, які мене оточують. Складно було б працювати в команді з тими, кого не любиш або не поважаєш. Суспільне Мовлення — це ж про людей.

— Яка історія за весь час роботи на Суспільному запам’яталася найбільше?

— З того, що зараз собі пригадав, це ефір, який ми з Аллою Скорик вели на радіо на третій чи четвертий день повномасштабного вторгнення. Ми завершуємо ефір, і бачу, що наш менеджер філії Вадим Соколюк вперше на моїй пам’яті поводиться неспокійно, метушиться. Студія радіо має якісну шумоізоляцію, в ній не чути, що відбувається навколо. Ми розповіли останні новини, намагались якось підбадьорити людей, виходимо зі студії у піднесеному настрої, як ні в чому не бувало, а Вадим каже: «Ви собі не уявляєте, як тут все грюкало і стріляло».

Також був випадок, коли ми вперше почули перестрілку. Здавалося, що бій іде зовсім поряд, на початку нашої вулиці. Пам’ятаю, що тоді вже вибачився перед всіма, раптом за щось когось образив (сміється — ред.).

24 лютого 2022 року. Команда Суспільного у Чернігові перечікує «тривогу»

А ще у нас на ТБ є ціла добірка ляпів та якогось доброго трешу. Все це пов’язане з прямим ефіром. Смішні моменти постійно були. Взагалі, головний по гумору у нас на філії менеджер. Він завжди веселить мене, коли я роздратований, але зараз не до гумору, тож пригадати якийсь випадок не можу. 

— Як «генератор ідей», звідки ви черпаєте натхнення?

— З життя. Треба спілкуватися з людьми, цікавитися їхнім життям. В кожному місті відбувається дуже багато прекрасного. Для прикладу, я постійно ходжу пішки. Як медійник стежу за багатьма цікавими людьми, за їхньою роботою. Чимало людей приходять до нас зі своїми ідеями. Це чудово, а прекрасно — коли вони не ображаються, що якась ідея нам не підійшла. Інколи нам просто бракує часу й сил на всі гарні ідеї.

«В роботі у нього просто немає межі досконалості. Навіть якщо проєкт зроблений на рівні зразків світової журналістики, він все одно скаже, що можна краще, і буде до цього прагнути. Він титанічний трудоголік і вимагає цього від усіх довкола. Теоретично, якби його годували, спали б замість нього і робили решту необхідних життєвих процедур, він міг би працювати 24 години на добу і не відволікатися ні на що. Як стається якась халепа, катастрофа і надзвичайна ситуація, мені першим телефонує Артем і далі ми починаємо працювати. Як правило, це стається вночі, або рано-зранку. Я дуже боюся його ранкових і нічних дзвінків (сміється — ред.)».

Андрій Тіток, продюсер новин Суспільне Чернігів

— Чи є у вас вже ідеї на «після перемоги»?

— Це складне питання. Чесно скажу — поки ні. Чого дійсно хотілося б — щоб змінилися ми і змінилося суспільство. Щоб ми були добрими, охоче тягнулися до знань, щоб плекали в собі професіоналів, і найважливіше — дуже хотілося б, щоб молодь залишалась не просто в Україні, а в регіонах. Ми зараз цвіт нації втрачаємо на фронті, чимало людей забрали обстріли. Коли ще й виїжджають — це дуже болісне питання.

Хочеться, щоб навкруги були люди, які працюють не на своє особисте благо, а на благо того місця і міста, де вони живуть. Професійні чесні люди, сповнені бажання змінювати країну. Те, що ми зараз маємо, — це добре, але хочеться значно краще, в рази краще. Досконалість не має меж.