Алла Скорик у німецькій газеті Die Rheinpfalz: «Ви ж не втомитеся, правда?»
«Ви ж не втомитеся?» — із таким заголовком німецька газета Die Rheinpfalz опублікувала листа Алли Скорик, шеф-редакторки північно-східного хабу та Суспільне Чернігів. Це звернення до німецького народу, написане на прохання журналістів закордонного видання, — чесна та особиста розповідь українки про життя в Україні під час війни. Повний текст листа публікуємо нижче.
«А в Чернігові розквітли магнолії, сакури і тюльпани. Раніше я думала, так не буває. Коли війна, все навколо мало б бути чорним чи сірим: без запаху, смаку і приводів для радості. А я йду, вдихаю ці аромати й соромлюся свого щастя. Ще вчора на моїх очах швидкі забирали з-під завалів готелю скалічених людей. У восьмиповерхову будівлю росіяни запустили одразу 3 “Іскандери”, жодного не вдалося збити нашій ППО. Чийсь чоловік стояв біля руїн і чекав, поки дістануть його дружину. Вона говорила з ним по телефону. Він чекав 3 години. Але дістали її мертвою, не вистачило кисню.
Мене звуть Алла Скорик, я шеф-редакторка Чернігівської філії Суспільного мовника України, живу за 100 км від кордону з Росією, виховую тут двох синів. Олександру 12 років, Данилу 5. Пишу вам листа, щоб ви знали: я існую, я борюсь і не втомилась.
Читайте також: Проєкт Суспільне Чернігів — серед фіналістів конкурсу «Честь професії 2024»
Час від часу, читаючи про соціологічні опитування європейців, натрапляю на цифри: німці не готові, як українці, стояти на смерть за свою країну. У випадку загрози зберуть речі й поїдуть. 2,5 роки тому, до того, як тисячі російських танків одночасно з різних напрямків рушили на моє місто, я думала так само. Ви не уявляєте собі, що означає залишити свій Дім, віддати окупанту своє ліжко з теплим пледом, віддати крісло, де годував груддю свою дитину, віддати їм своїх людей, які дивляться на тебе з надією і з мовчазним запитанням: “Ти куди?”. А й справді, куди, думала я собі. В мене десятки друзів у різних країнах Європи, у США в мене є якісь збереження на перший час, хтось допоможе знайти житло на місяць-два. А далі що? Ви серйозно думаєте, що понад 80 млн людей з Німеччини зможуть кудись втекти в разі війни? Що вони не почують собі в слід “Португалія для португальців”, “Австралія для австралійців” чи “Канари для канарців”? Що вони знайдуть собі роботу з догляду за самотніми старшими людьми? Так-так, всі вони, хто ходив у білих сорочках в офіс, юристи, судді, викладачі, власники бізнесу, які все, що мали, залишили окупанту. Не вірю. Коли хворий на голову, збочений ворог стоїть на порозі твого будинку, тікати нема куди.
Знаючи, що росіяни постійно застосовують тактику повторного удару, на місце вибуху в моєму місті летять десятки швидких, сотні рятувальників, ніби мурахи, передають один одному цеглу, щоб докопатися до живих і дістати для гідного прощання мертвих. І я туди їду, бо не можу залишити своїх людей без інформації. Хтось це має робити. Інакше цього удару для світу ніби й не було: не було чоловіка, який оплакував дружину на руїнах, не було поліцейського, який з турнікетом зупинив кровотечу випадковому перехожому, не було ворога, який запустив залп ракет у густозаселений мікрорайон Чернігова, може, і війни в Європі також не було б. Росія б просто мовчки відкушувала метр за метром українську землю, забирала б все, що українці встигли побудувати. А люди? Хто в катівню, хто в братську могилу, хто в російські тюрми, а хтось би пішов у перших рядах російського війська завойовувати далі Європу. Звучить фантастично? Ми вже бачили це у 2014-му, коли росіяни окупували український Крим і частину Донбасу. Там залишалася частина людей з проукраїнськими поглядами. Окупаційна влада силоміць почала мобілізовувати там чоловіків і відправляла воювати проти України. Це був вибір без вибору. Мені страшно подумати, що буде, якщо росіянам вдасться окупувати Україну повністю. З ким нас примусять воювати далі?
Подружка запросила мене на день народження. Буде ювілей — 40. Дівчата домовилися прийти в сукнях молочного кольору і обов’язково на підборах. Чомусь ця думка мене смішить. Схоже, це означає шоппінг. Я його любила. До війни в цей час у мене б уже була запланована відпустка на всю родину, ми б з чоловіком перебирали назви країн і роздивлялися пляжі, Сашка спитав би, чи буде там басейн, Даня просто щодня прокидався б зі словами: «Ну що, вже їдемо?». Цієї весни я куплю собі сукню кольору молока і піду на день народження до подруги, і буду багато жартувати і сміятися. Це буде дуже щиро і дивно водночас. Щоб не втомитися від війни, треба навчитися в ній жити.
Читайте також: Відтепер на Суспільному виходитиме більше випусків новин у будні та вихідні
Замість відпустки всією родиною ми купимо інвертор і акумулятор, щоб під час блек-аутів 3-4 години бути з електроенергією. Подивилася на цінник і розревілася — це можна було б на Мальдіви злітати, у минулому житті. Які часи, такі й покупки.
Я і моя сім’я щодня платимо величезну ціну заради перемоги. Але це ніщо порівняно з тим, що ще маємо заплатити. Діти… за них страшно найбільше. Ми не говоримо з ними щодня про війну. Під час тривоги, коли на нас летить балістика, ми мовчки тулимося один до одного. А потім видихаємо: фух, цього разу не ми. Найбезпечніше місце у нашій квартирі — це ванна кімната, до найближчого укриття треба йти пішки хвилин п’ять. Ракета долітає до Чернігова за дві. Тому, по суті, щодня граємо в рулетку і хочемо виграти.
Це вимотує. Якщо мати час думати про це, то можна з’їхати з глузду. Україна продовжує втрачати території, ми на порозі чергового наступу, Росія зробила роботу над помилками й робитиме це по-новому. Це буде ще жорстокіше, немає сумніву, частина українців знову тікатиме, хтось відчайдушно боротиметься, триматиме удар, бо не втомився. А я… піду куплю ту кляту сукню і заправлю повний бак авто, і ще, певно, каністру про всяк випадок. Бо не знаю, що робитиму, коли цей наступ знову станеться.
Я вам пишу цього листа, не для того, щоб ви мене пожаліли. Пишу, бо дуже хочу, щоб ви не допустили моєї помилки і подумали про себе, про свій ідеальний світ, про дім, про ваших дітей, які не заслуговують жити під час війни. Зупинити зло можна, але разом. Ми з вами не можемо дозволити собі втомитися, про що так мріє Кремль. Ви ж не втомитеся, правда?»
Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Новини, Суспільне Культура, Суспільне Спорт та національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео та аудіо Суспільного від 1950-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.
Головні події регіону — у підсумку тижня на каналі Суспільне Чернігів. Оперативні та якісні новини від команди Суспільного у Чернігові — на сайті Суспільне Новини та соцмережах:
Джерело: Die Rheinpfalz