Юрій Василенко – чернігівець та боєць 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого.
До повномасштабної війни хлопець займався творчістю: виступав з театром тіней. Відвідав понад 20 країн світу та займався фотографією.
«На війну я хотів ще з 2014 року, та тоді не склалося. 24 лютого 2022 року я не вагаючись пішов добровольцем. Я не міг залишити могили рідних на своїй землі», – каже військовий.
Після звільнення Чернігівщини його підрозділ служив на кордоні. Згодом їх відправили на Донбас. Саме там, як каже Юрій, "синдром недороблених речей" від нього відступив.
Як боєць зміг витягнути тіло загиблого побратима з сірої зони, про відчуття, коли уламок чужої кістки проколює ногу, про найстрашнішу позицію "4.2" та як під кінець ротації він потрапив під російський обстріл, отримав поранення та просидів у воронці понад годину під постійним вогнем.
Його історія в інтерв’ю Ксенії Рекун в День українського добровольця.
