«Сильні духом. Мами»: у чернігівській бібліотеці імені Коцюбинського представили світлини жінок, чиї сини загинули на Сході України

Світлини 12-ти жінок, чиї сини загинули на Сході України, показали сьогодні у бібліотеці імені Коцюбинського в Чернігові. Проект «Сильні духом. Мами» започаткував департамент військового капеланства Української греко-католицької церкви. Презентували його цьогоріч у Києві до Дня матері. Серед портретів є знімок Любові Жеребило з Мени. Її син, доброволець батальйону «Айдар», Вадим Жеребило загинув у січні 2015-го в місті Щастя Луганської області. Бачила портрети і наша Наталія Гоман.

Бібліотека імені Коцюбинського у Чернігові. На другому поверсі – портрети 12-ти жінок, чиї сини загинули на Сході України. Серед них – менянка Любов Жеребило. У 2014-му її 20-річний син Вадим пішов добровольцем до батальйону «Айдар».

«Він хотів, щоб «ворог з автоматом не ходив по моїй Мені», – так він мені сказав. Я молила його, щоб він не їхав. Тому що, як кожна мама, помирала від страху за свою дитину.

Він приїжджав тричі і, хоч був неоформлений, кожного разу просила, щоб не їхав. Все одно він повертався у свій батальйон до своїх товаришів. Бо він не міг залишити справу не закінченою».

31-го січня 2015-го Вадим Жеребило загинув у місті Щастя, що на Луганщині.

«Вранці він мені зателефонував, ми дуже гарно з ним поговорили, про все на світі. Сказав, що він заступає в наряд. Наче нічого мені серце не віщувало і не підказувало. Близько 12-ої години прилетіли гради. І їх не стало».

Любов Жеребило показує фото сина. Каже, усі вони потрапили до неї  після його смерті.

«Завжди веселий, усміхнений, позитивний, казали хлопці, що він ніколи не засмучувався.
Ось тут на фотографії можна сказати, що йому тут років 30. Коли він приїхав через 10 днів після поранення. Я тоді подивилась, наскільки швидко він став такий дорослий, постарів наче одразу років на 10.

Це, мабуть, після якогось походу, я не знаю. Це всі фотографії уже до мене потрапили або з інтернету, або товариші передавали. Бо коли він був живий, ніяких фото з війни не було. Мабуть, він мене так беріг, не показував і не хотів, щоб я плакала і переживала».

Посмертно Вадима нагородили орденами «За вірність присязі», «За мужність», медаллю  «Учасник євромайдану» та «Лицарським хрестом добровольця».

«Я часто згадую, як казала малому: «Дивися, щоб за тебе не було соромно». Він казав: «Мам, ти мною гордитись будеш». Звичайно, не так хотілося гордитись, посмертно.

Розказував побратим Вадима, що останні півтора-два місяці перед своє загибеллю він все співав пісню: «Мій лицарських хрест, моя нагорода. За те, що не впав, за те, що не втік».

Аби ще раз нагадати про сина, Любов Жеребило взяла участь у проекті «Сильні духом. Мами».

«Це треба. І треба не тільки заради того, щоб іще використати якусь можливість розказати про наших синів. А щоб приклад був для інших мам. Бо кожен із цього відчаю, із горя виходив по-своєму».

Жінка каже, на фото вона сама себе не впізнає.

«Передали душевну красу мам, які не зламалися. І я так скажу: мабуть, ми б такими були, якби наші діти були живі. Такими гарними. Але той біль в очах, який передають ці фотографії, він уже нікуди не дінеться, бо він постійно живе у нас в душі і в серці. І цьому болю до кінця наших днів нікуди не дітися».

Керівниця проекту Наталія Дубчак каже, те, що вона робить – її ліки.

«Головний меседж – життя продовжується, незважаючи ні на що. І просто треба знайти сенс цього життя. Том що для батьків втрата дитини – це, справді, втрата сенсу життя».

«Треба, я вважаю, робити ці портрети, тому що, я вважаю, треба вшановувати не тільки синів-героїв, а й їхніх матерів, які виростили цих героїв для України, віддали їх для того, щоб Україна існувала і далі», - каже Людмила Житнікова, мати загиблого в зоні АТО бійця, заступниця голови ГО «Єдина родина Чернігівщини».

У Чернігові виставку можна подивитися протягом двох тижнів. Далі її показуватимуть у Києві, потім – повезуть містами України.