«Для журналіста немає правого й винного — є сторони конфлікту» — лінійна продюсерка бюро новин UA: ЧЕРНІГІВ

«Для журналіста немає правого й винного — є сторони конфлікту» — лінійна продюсерка бюро новин UA: ЧЕРНІГІВ

24 вер. 2019

Ольга Конопацька займається журналістикою ще зі школи. Майже вся її кар’єра пов’язана з новинами. Після створення UA: ЧЕРНІГІВ вона працює лінійною продюсеркою бюро новин.

 

Про рішення стати журналісткою

-     Двадцять років тому я вперше подумала про те, щоб стати журналісткою — у десятому класі. Жила тоді в Городні, райцентрі на півночі, недалеко від кордону з Білоруссю й Росією. Влітку пішла працювати в районку, газета надрукувала кілька моїх статей, я навіть отримала якісь гроші за них. Хотіла випробувати свої сили, бо ще вагалася. Коли була в одинадцятому класі, мою ровесницю зґвалтували й вбили. Можете собі уявити, якими плітками це обросло в місті з населенням у п’ятнадцять тисяч? Я поверталася зі школи й побачила знімальну групу із центрального телеканалу, і мені захотілося знати те, що знали вони  правду, хоч, може, і не всю, але не ці жахливі плітки. От тоді я чітко зрозуміла, що хочу бути журналісткою.

Про вступ до вишу

-     Вступала до Інституту журналістики КНУ імені Шевченка. Хтось з екзаменаторів запитав мене про «липецькі статті», я нічого про них не знала  як потім мені пояснила комісія, їх не існує, треба було про це й сказати. Так що то був перший іспит на критичне мислення, без якого в журналістиці ніяк. На бюджет я не вступила, а на платне навчання грошей у сім’ї не було. Коли дізналася результати екзаменів, плакала в Києві на всю маршрутку, мама ніяк не могла заспокоїти. Вступила на бюджет до Ніжинського державного університету імені Гоголя, вивчала українську мову й літературу та практичну психологію. Остання, як виявилося, дуже допомагає в журналістиці — наприклад, коли треба вмовити героя на інтерв’ю або коли спілкуєшся з людьми після якихось надзвичайних ситуацій.

 

Про першу роботу за фахом

-     В районку «Новини Городнянщини» писала в старших класах  доручали в основному нариси про людей. Це й нині один із моїх улюблених жанрів  подобається знаходити цікавих героїв і знайомити з ними глядачів. Під час навчання працювала в університетській газеті, із якої мене «попросили» після статті про умови в гуртожитку. А разом зі мною і декана мого факультету, який належав до редколегії газети.

 

Про ОДТРК до реформування

-   На чернігівське обласне телебачення я прийшла після університету, у 2006-му. Посада називалася «редактор», а фактично я одночасно працювала журналісткою, ведучою новин, вичитувала тексти, мала авторські передачі  «Дорогою знань» про освіту та «PROфесіонал». Часу бракувало, тож часто доводилося монтувати їх самотужки на вихідних або вночі. Паралельно вісім років у партнерстві з обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти працювала над проєктом «Віват, інтелект!»  це телегра на кшталт «брейн-рингу» для старшокласників. На міжнародний тур учасники приїздили з інших регіонів та навіть Білорусі. 

Про UA: Суспільне мовлення й зміни

-     Вже за кілька років до Суспільного хотілося піти  тягнути навантаження на ту зарплатню, без перспектив не вистачало натхнення. Але щось стримувало  інтуїтивно я розуміла, що довго система не протягне. І знала, що ламати її доведеться через коліно  поступово й потроху не дасть результату. На зміни я чекала. Коли вони почалися, було нелегко  міняли систему роботи, технічну складову, почали виходити з новинами в прямому ефірі, робити стріми й включення. Були робочі дні по дванадцять-чотирнадцять годин, технічного ресурсу й людей бракувало. Але ті, хто прийшов, і ті, хто залишився, працювали з ентузіазмом, жертвуючи особистим часом  тому була віра в результат. По-іншому не могло бути. 

 

Про новини на Суспільному

-    До Суспільного майже всі наші камери були касетні, лише дві працювали на флешках. У відрядження доводилося їздити транспортом, наприклад, облдержадміністрації, бо наша машина стояла з порожнім баком або зламана. Через це сюжети виходили невчасно, ми змушені були уникати критичних інтерв’ю або прибирати їх за вказівкою адміністративного керівництва. Новини робили в записі за пів години до ефіру, бо технічно їх неможливо було випустити в прямому ефірі. У відділі новин працювало два журналісти, ще троє вели новини, робили сюжети й передачі одночасно.

Тепер усе навпаки  ми не їздимо на чужому транспорті, бо яка тоді може бути мова про незалежність? За потреби у відрядження можемо поїхати й о третій ночі. Новини в прямому ефірі  сім випусків на день, від сьомої тридцять ранку. Стріми й включення така ж звичайна річ, як і сюжети. За майже два роки фейсбук-сторінка UA: ЧЕРНІГІВ набрала з нуля тридцять чотири тисячі підписників. Важливі новини публікуємо й вночі  вони не чекають до ранку. У ньюзрумі працює десять людей — девять із них дівчата, усі зі сталевими характерами. Вони не лише роблять сюжети та включення, а й вміють працювати в студії. Про що буде сюжет, вирішує лише шеф-редактор новин і журналіст  ніхто за ці два роки жодного разу не втрутився в роботу ньюзруму, хоча були спроби від деяких чиновників подзвонити й попросити чи навіть вимагати не ставити якийсь сюжет в ефір. Приміром, якщо на обласному телебаченні в сюжеті про приїзд президента могли бути лише офіційні заходи, то на Суспільному  кадри, як «підчищають» місто до його приїзду або використовують адмінресурс під час передвиборчої кампанії.

Про стандарти Суспільного мовника

-     Стандарти для журналістів Суспільного  закон. Дотримуватися його часто непросто. Деяких коментарів посадових осіб доводиться буквально добиватися  тут можна програти в оперативності, але Суспільне не має права давати неперевірену, неповну чи неточну інформацію, не дотриматися балансу сторін у сюжеті. Іноді хтось із героїв конфліктного сюжету каже: «От навіщо ви показуєте моїх опонентів, вони не мають рації». Пояснюємо, що для журналіста немає правого й винного  є сторони конфлікту, і в сюжеті має бути позиція кожної.

 

Про відпочинок і хобі

-     Взагалі працюю журналісткою і веду новини, нині тимчасово виконую обов’язки продюсерки новин. Вільного часу майже нема — навіть коли не перебуває фізично на робочому місці, усе одно треба стежити за стрічкою новин, оновленнями на сайтах і пабліках, щоб нічого не пропустити, домовлятися про коментарі й зйомки, вичитувати тексти. І ввечері, і на вихідних. Тому особисті справи дуже не розплановую  займаюсь ними, якщо бачу, що є трохи вільного часу. Якщо випадають вільні вихідні, намагаюся просто нікуди не поспішати, «видихнути», відіспатися. Люблю дорогу  їздити у відрядження, у відпустці  подорожувати. Причому іноді неважливо куди, головне  їхати. Дуже люблю море  воно для мене замість ліків. Якщо щось і хотіла б змінити у своєму житті, то жила б біля моря. Пишу вірші  переважно романтичну лірику, щоправда, поки виникла пауза, мабуть, романтику «витіснили» стандарти. До вподоби складати інтелектуальні запитання, вони увійшли до збірки «Віват, інтелект!» видавництва «Підручники і посібники».

 

Про ставлення близьких до «цілодобової» роботи журналістки

 -     Чоловік — досить стримано. Іноді каже щось на кшталт: «Ти молодець». Але частіше ревнує до роботи, бо так складається, що на неї я витрачаю більше часу. Коли бачить, що геть втомилася, а о десятій продовжують надходити повідомлення в десяток робочих чатів, тихенько вимикає інтернет в телефоні  щоб я не знала. Батьки завжди підтримували. Вже коли я працювала на Суспільному, вітаючи з Днем журналіста, мама вперше сказала: «Я тобою пишаюся».

 

Про мрії і плани

-     Одна мрія здійснилася, поки я відповідала на ці запитання  телеканал UA: ЧЕРНІГІВ власними силами купив три нові камери. Для нас офіційно закінчилася ера касет! Ще одна мрія  великий ньюзрум. Нині він в орендованому приміщенні, керівництво філії працює над тим, аби ми переїхали до нашого «Будинку радіо», але його треба технічно переоблаштувати. Нас одинадцять на двадцяти квадратних метрах. Це, звісно, дуже зближує, ми як одна сім’я насправді, але бракує кисню й місця, щоб поставити для всіх стільці. Мрію, аби вся наша команда отримувала конкурентну зарплатню за свою роботу й ніколи не розчарувалися в ній. І мрію повернути «Віват, інтелект!» в покращеній версії  мені здається, він того вартий.